видніти
ВИДНІ́ТИ, і́є, недок.
1. безос. Світати, розвиднятися.
З-за лісу почало видніти, мов хто золотою кайомкою [облямівкою] обшив чорне верхів'я дерева (Панас Мирний);
Сурмач починає сурмити, швидко видніє надворі (Ю. Яновський);
З кожною хвилиною помалу видніло. Вже було не чорно, а сіро (І. Багряний);
// Світлішати.
По стінах скрізь розвішані рушники, червоні-червоні, аж по хаті від них видніє (С. Васильченко).
2. Те саме, що видні́тися.
Геть далеко в морі кораблі видніють (Леся Українка);
Напроти, в далечині, широка, налита повінню смуга Дніпра ледве видніла в імлистому мороку [мороці] (В. Підмогильний);
З печери видніло сіре каміння та шматочок неба (М. Трублаїні).
Словник української мови (СУМ-20)