видніти
ВИДНІ́ТИ, і́є, недок.
1. безос. Світати, розвиднятися.
З-за лісу почало видніти, мов хто золотою кайомкою обшив чорне верхів’я дерева (Мирний, І, 1954, 172);
Сурмач починає сурмити, швидко видніє надворі (Ю. Янов., IV, 1959, 63);
// Світлішати.
По стінах скрізь розвішані рушники, червоні-червоні, аж по хаті від них видніє (Вас., І, 1959, 81).
2. Те саме, що видні́тися.
Геть далеко в морі кораблі видніють, Бачу здалеченька (Л. Укр., І, 1951, 66);
З печери видніло сіре каміння та шматочок неба (Трубл., І, 1955, 156).
Словник української мови (СУМ-11)