видобуток
ВИ́ДОБУТОК, тку, ч.
1. Процес добування корисних копалин із надр землі.
Технологія підземного видобутку залізних руд нині вже цілком можлива на основі програмованих гірничих машин-роботів (з наук. літ.);
Він наперед укладав собі плани, як то він закупить дешево обширні і найвідповідніші до копання частки ґрунту, як позаводить собі машини для скоршого і дешевшого видобутку земляних скарбів (І. Франко);
Легко було вдосконалювати видобуток вугілля, йдучи поруч старого Чудина (Ю. Яновський).
2. Певна кількість корисних копалин, видобутих із надр землі.
За кілька тижнів видобуток вугілля знизився наполовину (І. Кулик);
Лава стара, її вже мали залишити, весь видобуток з неї вписували до плану сусiдньої (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)