видовбувати
ВИДО́ВБУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ДОВБАТИ, аю, аєш, діал. ВИ́ДОВБТИ, бу, беш, док., що.
1. Довбаючи, робити заглибину або отвір у чому-небудь.
Я брав невеличкого волоського гарбуза, зрізував меншу половинку, видовбував більшу і потім приробляв покришку (І. Микитенко);
Вояки вийшли на гору, видовбали яму на краю гори (С. Чорнобривець);
Сніг .. здається рідним, тільки він здатен вирятувати від людей і доріг, особливо якщо видовбеш собі печеру й сидітимеш на дні крижаного, покропленого водою з віника, льоху (Є. Пашковський).
2. Довбаючи, виймати, витягати що-небудь звідкись.
Дятлові доводиться дерево дзьобом колупати і з-під кори комах видовбувати (О. Копиленко);
Видовбали, нарешті, в один із сонячних весняних днів і ми [в'язні] ту першу заповітну цеглину (Ю. Збанацький).
3. діал., рідко. Те саме, що викльо́вувати.
– У неприятеля є й орли, і шуліки, і всяка погана птиця; як будемо йти вроздріб, готові нам очі видовбувати (І. Франко);
Ворон ворону ока не видовбає (Номис).
Словник української мови (СУМ-20)