видроокий
ВИДРОО́КИЙ, а, е, розм.
З очима, повіки яких вивернуті або розтягнені (про людину).
З погляду якась [панія] витрішкувата, чи видроока, чи надута (І. Нечуй-Левицький);
– То не скажеш нам ні слова? – кат питає видроокий (О. Гуреїв);
// у знач. ім. видроо́кий, кого, ч.; видроо́ка, кої, ж. Людина з очима, повіки яких вивернуті або розтягнені.
Галецька зирнула на довгі рядки старців та калік на сходах, де стояли сліпці.., блимали більмами видроокі (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)