видроокий
ВИДРОО́КИЙ, а, е, розм. З очима, повіки яких вивернуті або розтягнені (про людину).
З погляду якась [панія] витрішкувата, чи видроока, чи надута (Н.-Лев., І, 1956, 597);
— То не скажеш нам ні слова? — кат питає видроокий (Гур., Друзі.., 1959, 14);
// у знач. ім. видроо́кий, кого, ч.
Галецька зирнула на довгі рядки старців та калік на сходах, де стояли сліпці.., блимали більмами видроокі (Н.-Лев., IV, 1956, 295).
Словник української мови (СУМ-11)