видужання
ВИ́ДУЖАННЯ, я, с.
Стан за знач. ви́дужати.
Мені дуже мало бракує до цілковитого видужання (Леся Українка);
– Я завтра по всіх моїх церквах пішлю [пошлю], щоб молебен [молебень] за неї служили, за її видужання (Б. Лепкий);
Лікар Александрійський сказав негайно покласти Шевченка в госпіталь до повного видужання (З. Тулуб);
Імператор приходив щодня. Терпляче ждав її видужання (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)