видурювати
ВИДУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ДУРИТИ, рю, риш, док., що і без прям. дод., розм.
Добувати, одержувати що-небудь за допомогою хитрощів; виманювати.
– Усе дурить панича та видурює з рук усячину (Панас Мирний);
– Скажи, коли ми зустрілись, ти пам'ятаєш, я щось у твого мецената видурював? (Ю. Логвин);
[Микита:] Обдурив клятий ворожбит! Тільки гроші в мене видурив (М. Кропивницький);
[Стеха:] На, от тобі газета – видурила для тебе на цигарки (В. Самійленко).
Словник української мови (СУМ-20)