видурювати —
виду́рювати дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
видурювати —
-юю, -юєш, недок., видурити, -рю, -риш, док., перех. Добувати, одержувати що-небудь за допомогою хитрощів; виманювати.
Великий тлумачний словник сучасної мови
видурювати —
ВИДУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ДУРИТИ, рю, риш, док., що і без прям. дод., розм. Добувати, одержувати що-небудь за допомогою хитрощів; виманювати.
Словник української мови у 20 томах
видурювати —
див. обманювати; просити; хитрувати
Словник синонімів Вусика
видурювати —
ВИМА́НЮВАТИ (добувати, одержувати що-небудь за допомогою хитрощів), ВИДУ́РЮВАТИ, ВИТЯГА́ТИ, ВИТЯ́ГУВАТИ, ВИУ́ДЖУВАТИ. — Док.: ви́манити, ви́дурити, ви́тягти, ви́тягнути, ви́удити, ви́мантачити розм. ви́туманити діал. Виманив він у Олексія багацько..
Словник синонімів української мови
видурювати —
ВИДУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ДУРИТИ, рю, риш, док., перех. Добувати, одержувати що-небудь за допомогою хитрощів; виманювати. — Усе дурить панича та видурює з рук усячину (Мирний, II, 1954, 63); [Микита:] Обдурив клятий ворожбит!...
Словник української мови в 11 томах
видурювати —
Видурювати, -рюю, -єш сов. в. видурити, -рю, -риш, гл. Выманивать, выманить.
Словник української мови Грінченка