видурювати
ВИДУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ДУРИТИ, рю, риш, док., перех. Добувати, одержувати що-небудь за допомогою хитрощів; виманювати.
— Усе дурить панича та видурює з рук усячину (Мирний, II, 1954, 63);
[Микита:] Обдурив клятий ворожбит! Тільки гроші в мене видурив (Кроп., І, 1958, 99);
[Стеха:] На, от тобі газета — видурила для тебе на цигарки (Сам., II, 1958, 171).
Словник української мови (СУМ-11)