вижбурювати
ВИЖБУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ЖБУРИТИ, рю, риш, док., розм.
1. кого, що. Із силою викидати звідки-небудь, куди-небудь.
Заряджена злою енергією, Мариня так гарячково почала вижбурювати речі на подвір'я, що збоку могло видатися, ніби в хаті вибухнула пожежа (Ірина Вільде).
2. кого. Виганяти кого-небудь звідкись, кудись.
Мешканці гуртожитків просять не вижбурювати їх на вулицю (з газ.);
Микола підніс догори цього зухвальця і голосно попередив: “Замовчи негайно, бо вижбурю тебе геть звідси!” (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)