виздихати
ВИ́ЗДИХАТИ, ає, док., розм.
Здохнути до останнього (про тварин).
Та й півні кукурікають, щоб вони виздихали! (О. Стороженко);
На подвір'ї ходили олені. За огорожею лежала корова, свині. Все виздихає від отрути (А. Шиян);
// зневажл. Вимерти (про людей).
Каже [Ничипір] собі нищечком: – А щоб ви виздихали з вашою вигадкою їсти вареники! (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Ненавиджу чорно, – лице Порфирове враз помарніло. – Хочу, щоб виздихали вони [браконьєри] всі! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)