викорчовувати

ВИКОРЧО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КОРЧУВАТИ, ую, уєш, док., що.

1. Витягати із землі з корінням пні, дерева, кущі.

Кілька днів він викорчовував старі пні, спилював сухі дерева (Ю. Збанацький);

Після того як молоді дерева почнуть плодоносити, старі, що віджили свій вік, викорчовують (із журн.);

Бузина, котру так не любив старий князь і велів з коренем викорчувати, де й набралася, – висока та розкішна поросла (Панас Мирний).

2. перен. Винищувати, усувати що-небудь.

Знову до краєчків його доріг поповзли сумніви, і він мовчки викорчовував з себе двобій думок (М. Стельмах);

Як важко буде викорчовувати все те, що так глибоко засіло в понівечених душах молодих (з газ.).

◇ (1) Викорчо́вувати / ви́корчувати до оста́ннього па́ростка – усе знищувати, забирати і т. ін., нічого не залишаючи.

– Тут, Омеляне, така біда, що хоч живим у землю лізь .. До останнього паростка викорчовують, до останньої ниточки. – Відрізали землю? – зразу догадався Круп'як (М. Стельмах).

Значення в інших словниках

1. викорчовувати — викорчо́вувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. викорчовувати — -ую, -уєш, недок., викорчувати, -ую, -уєш, док., перех. 1》 Витягати з землі з корінням пні, дерева, кущі. 2》 перен. Дощенту винищувати, усувати що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. викорчовувати — див. нищити  Словник синонімів Вусика
4. викорчовувати — вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь. І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе.  Фразеологічний словник української мови
5. викорчовувати — ВИКОРІ́НЮВАТИ (дощенту знищувати що-небудь), ВИКОРІНЯ́ТИ, ВИКОРЧО́ВУВАТИ, ВИТРА́ВЛЮВАТИ, ВИТРАВЛЯ́ТИ. — Док.: ви́коренити, ви́корчувати, ви́травити. Завдання сатиричного твору викорінювати пережитки тоталітаризму; (Марина:) Гвалтом зла не викорениш (М.  Словник синонімів української мови
6. викорчовувати — ВИКОРЧО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КОРЧУВАТИ, ую, уєш, док., перех. 1. Витягати з землі з корінням пні, дерева, кущі. Кілька днів він викорчовував старі пні, спилював сухі дерева (Збан., Мор.  Словник української мови в 11 томах
7. викорчовувати — Викорчовувати, -вую, -єш сов. в. викорчувати, -чую, -єш, гл. Выкорчевывать, выкорчевать, вытеребить деревья. Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував. Рудч. Ск. І. 145.  Словник української мови Грінченка