викорчовувати
ВИКОРЧО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КОРЧУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Витягати з землі з корінням пні, дерева, кущі.
Кілька днів він викорчовував старі пні, спилював сухі дерева (Збан., Мор. чайка, 1959, 227);
Після того як молоді дерева почнуть плодоносити, старі, коли вони відживуть свій вік, викорчовують (Колг. Укр., 2, 1957, 31);
Бузина, котру так не любив старий князь і велів з корнем викорчувати, де й набралася, — висока та розкішна поросла (Мирний, IV, 1955, 16).
2. перен. Дощенту винищувати, усувати що-небудь.
Преса покликана допомагати партійним і радянським організаціям викорчовувати, викорінювати хиби, боротися проти бюрократизму і неохайності в усій нашій роботі (Рад. Укр., 4.XII 1953, 1).
Словник української мови (СУМ-11)