викочувати

ВИКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КОТИТИ, очу, отиш, док., що.

1. Котячи, витягати, діставати що-небудь звідкись.

З підвалу почали викочувати бочки з вином (В. Кучер);

Викотили людям бочонок горілки, меду (О. Стороженко).

2. Вивозити звідки-небудь щось на колесах.

Вантажник викочує тачку з вантажем (І. Микитенко);

На весілля товариство Вийде погуляти Та винесе самопали, Викотять гармату (Т. Шевченко);

Наймит викотив новий візок насеред двора (І. Нечуй-Левицький);

З повітчини викотили віялку (А. Головко).

3. розм. Широко розплющувати, витріщати (про очі).

– Ми не невільники! – вигукнув турок Садик, викочуючи круті яйця очей на засмаглому обличчі (З. Тулуб);

Вона стиснула кулаки, викотила очі, стиснула зуби і, стукаючи кулак об кулак, почала тупотіти ногами (Л. Яновська).

Значення в інших словниках

1. викочувати — вико́чувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. викочувати — -ую, -уєш, недок., викотити, -очу, -отиш, док., перех. 1》 Котячи, витягати, діставати що-небудь звідкись. 2》 Вивозити звідки-небудь щось на колесах. 3》 розм. Широко розкривати, витріщати (очі).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. викочувати — ВИТРІЩА́ТИ (про очі — широко розкривати), ВИПИНА́ТИ, П'ЯСТИ́, ПНУ́ТИ, ВИЛУ́ПЛЮВАТИ розм., ВИРЯ́ЧУВАТИ розм., ВИКО́ЧУВАТИ розм., ВИБАЛУ́ШУВАТИ розм., ВИВА́ЛЮВАТИ зневажл. — Док.  Словник синонімів української мови
4. викочувати — Вико́чувати, -ко́чую, -ко́чуєш; ви́котити, -кочу, -котиш; ви́коти, ви́котіть  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. викочувати — ВИКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КОТИТИ, очу, отиш, док., перех. 1. Котячи, витягати, діставати що-небудь звідкись. З підвалу почали викочувати бочки з вином (Кучер, Чорноморці, 1956, 336); Викотили людям бочонок горілки, меду (Стор., І, 1957, 186).  Словник української мови в 11 томах
6. викочувати — Викочувати, -чую, -єш сов. в. викотити, -чу, -тиш, гл. 1) Выкатывать, выкатить; вывозить, вывезти изъ чего. Викочує з-під повітки віз. ЗОЮР. II. 201. Та винесе самопали, викотить гармати. Шевч. 450.  Словник української мови Грінченка