викочуватися

ВИКО́ЧУВАТИСЯ, ується, недок., ВИ́КОТИТИСЯ, отиться, док.

1. Котячись, з'являтися, випадати, висипатися назовні.

Після того [розповідей] ще довго у Катрі личко горить і слізки викочуються з очиць (Марко Вовчок);

Дід здихнув і не чув, як пиріг з його рук випав, – одна ягода викотилась .. і покотилась травою (Панас Мирний);

Двері відчинилися й звідти викотилась велика цинкова виварка (М. Руденко).

2. Виїжджати звідки-небудь, з'являтися десь.

З двору на вулицю вже викочувалися вози (П. Панч);

Гусениці шарпнули по м'якому, вкритому споришем і лапатим подорожником ґрунті, і танкетка викотилась на шлях (Ю. Бедзик);

// перен. Швидко вибігати звідки-небудь; швидко біжучи, з'являтися десь.

З хат викочувалися, мов вихор, дівчата та хлопці (М. Чабанівський);

З-під воріт .. вилізла стара гуска, а за нею викотились маленькі гусенята (А. Шиян);

Викотилось йому під ноги кудлате собача (О. Гончар).

3. розм. З'являтися, підніматися (про небесні світила).

Місяць викочувався все вище й вище; осяяні дерева дивились на свої тіні (М. Коцюбинський);

Сонце викотилося з-за далекого небосхилу (Д. Ткач).

4. розм. Широко розплющуватися, витріщатися (про очі).

Страшно було глянуть на його вид: брови насунулись, очі викотились, судоргою повело уста (О. Стороженко);

Очі викотились із орбіт і були страшні (О. Десняк).

Словник української мови (СУМ-20)