викрикувати
ВИКРИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., що і без прям. дод.
Дуже голосно вимовляти, вигукувати що-небудь або раз у раз уривчасто кричати.
Як почне пані обмирати та стогнати, та в крик викрикувати (Марко Вовчок);
Отой Антін, що онде п'яний викрикує на толоці, був все якийсь нещасливий (В. Стефаник);
Взагалі Хлоню вважали “оригінальним пацанком”: то він метушився по зоні і щось викрикував, то бачили його з похиленою головою в якійсь надзвичайній меланхолії (М. Хвильовий).
Словник української мови (СУМ-20)