викричати

ВИ́КРИЧАТИ, чу, чиш, док., що і без прям. дод., розм.

1. Висловити криком почуття, емоції.

Кожний пригадував багачеві всі його колишні справи, всякий спішився [поспішав] викричати (П. Козланюк);

– Діду! – кричиш ти – й не можеш викричати своєї радості, яка аж зір сліпить (Є. Гуцало).

2. За допомогою крику домогтися чого-небудь.

А що ж він [Езоп] викричав? Не став гусак орлом, Не заревів ведмідь волом (Л. Боровиковський);

Інша хоч викричить своє право, вибанітує бригадира, а голос Єльчиної матері звичний був тільки просити (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. викричати — ви́кричати дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. викричати — -чу, -чиш, док., перех. 1》 Висловити криком усе, що хотілося. 2》 За допомогою крику домогтися чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. викричати — ВИ́КРИЧАТИ, чу, чиш, док., перех. 1. Висловити криком усе, що хотілося. Кожний пригадував багачеві всі його колишні справи, всякий спішився викричати (Козл., Сонце.., 1957, 40). 2. За допомогою крику домогтися чого-небудь. А що ж він [Езоп] викричав?...  Словник української мови в 11 томах