викричати

ВИ́КРИЧАТИ, чу, чиш, док., що і без прям. дод., розм.

1. Висловити криком почуття, емоції.

Кожний пригадував багачеві всі його колишні справи, всякий спішився [поспішав] викричати (П. Козланюк);

– Діду! – кричиш ти – й не можеш викричати своєї радості, яка аж зір сліпить (Є. Гуцало).

2. За допомогою крику домогтися чого-небудь.

А що ж він [Езоп] викричав? Не став гусак орлом, Не заревів ведмідь волом (Л. Боровиковський);

Інша хоч викричить своє право, вибанітує бригадира, а голос Єльчиної матері звичний був тільки просити (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me