викрутка
ВИ́КРУТКА, и, ж.
1. розм. Те саме, що ви́крут 4.
[Харько (сам):] Дивуюсь і своєму нещастю, і хитромудрим викруткам моєї в'юнкої бестії жінки, котра вміє завжди вийти сухою з води і все звернуть на мене (М. Кропивницький);
– Я на вогник, – невпевнено почав Iлля, спантеличений нехитрою Марининою викруткою (Р. Андріяшик).
2. Інструмент для загвинчування і відгвинчування гвинтів (у 1 знач.), шурупів.
Викрутка в руці слюсаря відразу опустилася вниз (В. Собко);
Він почав роздавати молотки й молоточки, плоскогубці й плоскогубчики, циркуль, керна [кернери], зубила й зубильця, викрутки (Григір Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)