викрутка
ВИ́КРУТКА, и, ж.
1. розм. Те саме, що ви́крут 1.
[Xарько (сам):] Дивуюсь і своєму нещастю і хитромудрим викруткам моєї в’юнкої бестії жінки, котра вміє завжди вийти сухою з води і все звернуть на мене (Кроп., V, 1959, 593).
2. Інструмент для загвинчування і відгвинчування гвинтів.
Викрутка в руці слюсаря відразу опустилася вниз (Собко, Граніт, 1937, 98).
Словник української мови (СУМ-11)