вилка

ВИ́ЛКА¹, и, ж.

1. рідко. Те саме, що виде́лка.

Тарілки, ножі й вилки загарчали, як собаки, аж підскочили (І. Нечуй-Левицький);

В салоні пані Олімпії говір, брязкіт вилок та ножів об тарілки (І. Франко);

Гетьман поклав ніж і вилки на білу гладку тарілку (Б. Лепкий).

2. Деталь механізму, приладу, яка має роздвоєний кінець.

Проскуров похитав головою і вийняв вилку штепселя (Іван Ле);

Ткнувши вилку електробритви в розетку, трохи пошкріб [Сагайдак] підборіддя (О. Бердник).

3. військ. Сукупність двох прицілів, з яких один дає недоліт, а другий – переліт снарядів, мін і т. ін. щодо цілі для подальшого уточнення удару.

На дорозі знявся кущ полум'я, і грімкий вибух кинув усіх на дно кузова .. – Петя, у вилку бере, – закричав до шофера моряк, і машина вискочила з рову на повнім газу (В. Кучер).

4. Положення в шаховій грі, коли одна фігура загрожує одночасно двом або кільком фігурам.

Коли ж вилка зроблена з шахом, то противник вимушений рятувати короля (з наук.–попул. літ.);

Вилка конем.

ВИ́ЛКА², лок, мн.

Зменш. до ви́ла.

На Юрія сіна кинь, та й вилка закинь (Номис);

Парубки ще більше нахмурились і люто махали граблями й вилками (В. Винниченко);

Вогкий гній розкидали по полю, Гноєм пахнуть і руки, й вилка́ (М. Рильський);

Троє людей, уперши держална вилок у животи, штовхали поперед себе купу соломи до скирти (Ю. Яновський).

Значення в інших словниках

1. вилка — Російській вилке в значенні “знаряддя для їди” відповідає українська виделка (срібна виделка, їсти виделкою). Маємо ми і вилку, але цим словом називаємо деталь механізму; сукупність двох прицілів; положення в шаховій грі (вилка штепселя, брати у вилку, створити вилку).  «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
2. вилка — ви́лка 1 іменник жіночого роду виделка ви́лка́ 2 множинний іменник вила  Орфографічний словник української мови
3. Вилка — Виделка  Неправильно-правильно
4. вилка — I -и, ж. 1》 тех. Деталь механізму, приладу, яка має роздвоєний кінець. Штепсельна вилка. 2》 військ. Сукупність двох прицілів, з яких один дає недоліт, а другий – переліт снарядів, мін і т. ін. щодо цілі для наступного уточнення удару.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. вилка — 1. виделка, видельце 2. (дерева) розсоха, соха, сошка, сішка  Словник чужослів Павло Штепа
6. вилка — див. вила  Словник синонімів Вусика
7. вилка — ВИДЕ́ЛКА (знаряддя для їди, що має форму ручки з кількома зубцями), ВИДЕ́ЛЬЦЕ рідше, ВИ́ЛКА розм. рідко. Молодиці почали ставити тарілки, поклали ножі й виделки (І. Нечуй-Левицький); Всі перейшли в столову.  Словник синонімів української мови
8. вилка — ВИ́ЛКА¹, и, ж. 1. Те саме, що виде́лка. В салоні пані Олімпії говір, брязкіт вилок та ножів об тарілки (Фр., VII, 1951, 95); Тарілки, ножі й вилки загарчали, як собаки, аж підскочили (Н.-Лев., IV, 1956, 166). 2. техн.  Словник української мови в 11 томах
9. вилка — 1. Спосіб з'єднання двох дерев'яних брусів під кутом. У просвердленому кінці одного робився паз, а на кінці другого — шпунтовий виступ. 2. Початок розжолобка у місці перетинання поверхні даху з гребенями слухового вікна або нижчого даху.  Архітектура і монументальне мистецтво
10. вилка — Ви́лка, -лок с. мн. 1) ум. отъ вила. 2) Ухватъ. Маркев. 84. 3) Косточка у животныхъ, имѣющая видъ развилья. 4) Родъ вышивки на рубахахъ. Чуб. VII. 427.  Словник української мови Грінченка