вилуплювати
ВИЛУ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ЛУПИТИ, плю, пиш; мн. ви́луплять; док.
1. що, розм. Видобувати, виймати, очищаючи від шкаралупи.
Любили ми вечорами сидіти на лавці, вилуплюючи соняшникове насіння та обговорюючи події минулого дня (із журн.);
// Виламувати, відколювати від чого-небудь; робити що-небудь, виламуючи з чогось.
Череп'яний каганчик, що вилупила його Катря з розбитого кашника, .. ледве блимав у темному кутку своєю сизою горошиною на кінці ґнота (Панас Мирний).
2. кого, що. Сидячи на яйцях, виводити пташенят (про птахів).
Яка-небудь куріпочка за місяць вилуплювала зо три десятки пташенят (О. Ільченко);
Квочка, яку Улянка підсипала, давно вилупила курчат (О. Донченко).
◇ Ви́тріщити (ви́валити, ви́рячити, ви́лупити, ви́балушити і т. ін.) / витріща́ти (вива́лювати, виря́чувати, вилу́плювати, вибалу́шувати і т. ін.) о́чі (баньки́, рідко бульки́) див. витріща́ти;
(1) [Хоч] із колі́на ви́лупити – обов'язково дістати, взяти де завгодно і будь-якими способами.
– А тут, було, прийде строк платить панові чинш за оту березу... Давай, хоч з коліна вилупи! (І. Нечуй-Левицький);
Що велять заплатити, те заплати, хоч із коліна вилупи (І. Франко);
– Вередлива була [жінка]. І те їй давай, і друге принеси, хоч із коліна вилупи, а щоб було! (Б. Лепкий);
Ну, а звідки в мене ці гроші, не суди – в багачів доробився, з коліна мав вилупити? (П. Козланюк);
Звідки я тепер візьму вісім злотих? З коліна вилуплю? (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)