вимовність
ВИМО́ВНІСТЬ, ності, ж.
Властивість за знач. вимо́вний 1, 2.
Я втрачаю помалу дар слова і всю вимовність слова вкладаю в очі, у вираз обличчя (М. Коцюбинський);
Користування жаргоном у Копиленка не дає його оповіданням ніякого колориту, ніякої вимовності (М. Зеров);
Щодо пана Казаллегри, то він і справді не жартом розпалився і говорив з дедалі більшою жагою та вимовністю (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)