вимовчати
ВИ́МОВЧАТИ, чу, чиш, док.
1. Не висловитися з певної нагоди, не відповісти; промовчати.
Що язики! Не вимовчать ніколи (Л. Глібов);
Мухтаров вимовчав, нічим не виказав більше свого ставлення до цього факту (Іван Ле).
2. Промовчати певний час.
Увесь вечір вимовчав, – ні пари з уст (Сл. Гр.);
– Може, води в рот понабираємо, Маріє? Понабираємо і в заклад підемо, хто більше вимовчить (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)