вимовчати
ВИ́МОВЧАТИ, чу, чиш, док.
1. Не висловитися при певній нагоді, не відповісти; змовчати.
Що язики! Не вимовчать ніколи (Гл., Вибр., 1957, 196);
Мухтаров вимовчав, нічим не виказав більше свого ставлення до цього факту (Ле, Міжгір’я, 1953, 378).
2. Промовчати певний час.
Увесь вечір вимовчав, — ні пари з уст (Сл. Гр.);
— Може, води в рот понабираємо, Маріє? Понабираємо і в заклад підемо, хто більше вимовчить (Кучер, Чорноморці, 1956, 285).
Словник української мови (СУМ-11)