виморювати
ВИМО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́МОРИТИ, рю, риш, док., кого, що.
1. Знищувати всіх або багатьох голодом, пошестю і т. ін.
Тут можна їх обступити і вирубати до останнього, а коли ні, то виморити голодом (І. Франко);
// Призводити до масової загибелі (про голод, пошесть і т. ін.).
Тільки одне літо пролітувала Марія в Мангуші, а там знову подалася з Мальвою на Чатирдаг – голод виморював Крим (Р. Іваничук);
– Схоже на те, що мешканців отих присадкуватих будиночків виморила чума (О. Донченко).
2. Дуже втомлювати, знесилювати кого-небудь.
Два днi катував себе роботою, виморював до повного безсилля. За роботою мовби забувалася кривда (Ю. Мушкетик);
– Оце так! Оце виморили? Хх-у! – І дід почав витирати шию (Панас Мирний);
Висушила, виморила, виссала її нещадна хвороба (А. Дімаров).
Словник української мови (СУМ-20)