вимітати
ВИМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́МЕСТИ, ету, етеш; мин. ч. ви́мів, мела, ло; док.
1. що. Метучи, видаляти звідки-небудь мітлою, віником, щіткою сміття, пил і т. ін.
Василько господарював у хаті. Вимітав сміття з усіх кутків, ганяв дітей мити носи (А. Турчинська);
Михайло .. почав допомагати нам із Жабі вимести пил з широких нар (Олесь Досвітній);
* Образно. Сава дивується. Звідки в нього такі думки? Здається, що вітер зоряних просторів вимітає порохняву з його душі й розуму (О. Бердник);
// Метучи, робити що-небудь чистим.
Галя вимітала долівку (Панас Мирний);
Дно вуликів вимітав [Ігор] чистим крилом (В. Кучер);
Другого дня Мелашка вимела свою хату (І. Нечуй-Левицький).
2. кого, перен., розм. Силою виводити всіх або багатьох звідки-небудь, виганяти кудись.
З окопів і дзотів, траншей, бліндажів Штиком ворогів вимітала піхота! (І. Нехода);
Люди родяться, ростуть, вбиваються в силу, старіють, помирають, а біда так само ходить по селах, вимітає людей на заробітки (П. Колесник).
◇ (1) Виміта́ти / ви́мести під мітлу́ що – забирати все начисто, зовсім нічого не лишаючи.
– Хто хоче пити молоко, фуражу залишав би, – сказала Тоня .. – А то влітку весь фураж під мітлу виметуть, а навесні, коли худоба дохне, знову давай його назад, із станції тягачами по багнищі тягнуть (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)