виникати
ВИНИКА́ТИ, а́є, недок., ВИ́НИКНУТИ, не; мин. ч. ви́ник, ла, ло; док.
1. Зароджуючись, ставати дійсним, існуючим.
Із нічого, ми знаєм, ніщо виникати не може; Що ж народилось, не може так само в ніщо обернутись (М. Зеров);
І сорт гвоздик, ще невідомий, виник, Огріваний під склом оранжерей (М. Рильський);
// З'являтися.
Ремінь вирішив нишком залатати оці лисини, що виникли після лихої вирубки бука (М. Чабанівський);
І тут у Юрка вперше виникло питання – а навіщо скликають сход? (І. Багмут);
// Відбуватися, траплятися.
На перонах станцій стихійно виникали мітинги, що кінчалися записом нових і нових добровольців (О. Гончар);
Більшість обвалів у горах виникає навесні (з наук.-попул. літ.);
Перший серйозний конфлікт між ними [сестрами] виник тоді, коли Ліза подала заяву на курси шоферів (М. Руденко).
2. Показуватися, ставати видним.
З гущі дерев виникає постать Журейка (І. Кочерга);
Помчав [кінь] легкою пір'їною.., тільки на мить поринаючи в долини й знову виникаючи на горбах (Л. Смілянський);
// Поставати в уяві.
І ось виникають із дідових слів гнітючі картини минулих років (Н. Забіла);
Зразу перед її очима чогось ніби виник з темряви теплий вечір (І. Нечуй-Левицький).
ВИ́НИКАТИ, аю, аєш, док., розм.
Обходи́ти скрізь, обійти все, всюди заглядаючи.
[Федора:] Скільки вже – мабуть, більше як десять років сватаєтесь. Виникали всі Лисовки й Борисовки, та й досі не жонаті (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)