винирнути
ВИ́НИРНУТИ, ну, неш, док., розм.
Те саме, що ви́ринути.
– У казанах кип'ячу смолу ополониками мішали, і котрий грішник винирне, то він його гарячою смолою і обіллє (Г. Квітка-Основ'яненко);
Пірнає [пароплав] бугшпритом у воду і знову струшується, винирнувши з води, наче гігантський птах (О. Довженко);
Більшість людей пробували затримувати дихання під водою: вже через кілька хвилин потреба в повітрі бере гору і вони змушені винирнути заради дорогоцінного кисню (з Інтернету);
З-за кущів винирне то його голова, то плече, то майнуть чорні кучері, а Марину неначе здавить за саме серце (І. Нечуй-Левицький);
Ось той горбок, звідки винирнув корсак, ось те місце, де він біг... Де ж звір? Невже втік? (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)