винищувач
ВИНИ́ЩУВАЧ, а, ч.
1. Той, хто винищує кого-, що-небудь.
Ящірка приносить велику користь як винищувач шкідників сільського господарства (з наук.-попул. літ.);
Микола Рибалко – колишній винищувач танків, кавалер багатьох орденів і медалей (з газ.).
2. Бойовий швидкохідний літак із потужним озброєнням, признач. для знищення в повітрі ворожих літаків і безпілотних засобів.
Назустріч ворожій ескадрильї знялися наші винищувачі. Почався повітряний бій (О. Донченко);
Винищувачі ніби змагалися між собою, роблячи дивовижні фігури і поливаючи ворога зливою куль (Д. Ткач);
// Пілот такого літака.
На третій рік він був уже майором, уславленим винищувачем, і борт його літака прикрашало дванадцять зірок (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)