винний
ВИ́ННИЙ¹, ВИ́НЕН, ви́нна, ви́нне.
1. Який учинив що-небудь погане, скоїв злочин, провинився у чомусь.
– Чим ми винні, бабусенько? – оборонялись дівчата. – За що ви нас лаєте? (Д. Мордовець);
Чіпка й собі, хоч і бачив, що мати ні в чому не винна, держався руки жінки, а за нею – й тещі (Панас Мирний);
Був час, коли я була винна перед тобою (Ю. Яновський);
– Хіба ж я винен, що я з природи лівак? (О. Гончар);
// Який є причиною чого-небудь.
[Острожин:] Я завидую? Ні, серйозно, се ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна (Леся Українка);
// у знач. ім. ви́нний, ного, ч. Те саме, що винува́тець 1.
– Треба в міліцію заявити. Вони нехай шукають винних, а ми повертаймося назад (А. Шиян);
Своїм виникненням вираз “до нових віників” завдячує давнім “методам виховання”: винних сікли різками (з наук.-попул. літ.).
2. у знач. присудка, кому і без дод. Який має борг перед кимось і зобов'язаний повернути його.
– Твій дідусь та його дідові та винен був п'ятдесят рублів (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Храпко:] А грошей багато вони були винні? (Панас Мирний);
[Рухля:] Побіжи зараз до Соломії, візьмеш у неї курку і мірку картоплі: вона мені винна (І. Карпенко-Карий).
ВИ́ННИЙ², а, е.
1. Прикм. до вино́1.
Папаяніс засвітив лампу, з підземелля повіяло вогкістю, винним духом, цвіллю (М. Чабанівський);
Збільшення акцизів на окремі види винної продукції суперечить закону про основні засади державної регуляторної політики (із журн.);
* У порівн. Наталка говорила щиро, і обличчя її було світле, як винне повітря восени (М. Хвильовий);
// Признач. для виготовлення, зберігання, продажу вина.
Купивши м'яса, о. Артемій пішов до винного погреба (І. Нечуй-Левицький);
Винний магазин;
Винний склад.
2. Те саме, що ки́сло-соло́дкий.
Для сушіння й приготування цукатів найкраще брати зрілі, тверді винні яблука зі світлою м'якоттю (з навч. літ.);
// Який має кисло-солодкі плоди.
Всі яблінки [яблуньки] солоденькі, лиш одна винна (з народної пісні).
Словник української мови (СУМ-20)