винник
ВИ́ННИК, а, ч., заст.
Той, хто виготовляв горілку і спирт; винокур.
І мужики йдуть, і винники, і пасічники, дячки, і запорожці, й старі гайдамаки, котрі притихли були до слушного часу (Г. Хоткевич);
То сірома темна, Винники, дейнеки, Прошпетившись, утікають У степи далекі (П. Куліш);
Постановлено було .. таке: приймать під королівську руку добрих молодців, хоча й би то з голоти, з харпаків і гультяїв, з винників та броварників (Д. Мордовець).
Словник української мови (СУМ-20)