винник
ВИ́ННИК, а, ч., заст. Той, хто виготовляв горілку і спирт.
Постановлено було.. таке: приймать під королівську руку добрих молодців, хоча й би то з голоти, з харпаків і гультяїв, з винників та броварників (Морд., І, 1958, 119).
Словник української мови (СУМ-11)