винний

ВИ́ННИЙ¹, ВИ́НЕН, ви́нна, ви́нне.

1. Який учинив що-небудь погане, скоїв злочин, провинився у чомусь.

– Чим ми винні, бабусенько? – оборонялись дівчата. – За що ви нас лаєте? (Д. Мордовець);

Чіпка й собі, хоч і бачив, що мати ні в чому не винна, держався руки жінки, а за нею – й тещі (Панас Мирний);

Був час, коли я була винна перед тобою (Ю. Яновський);

– Хіба ж я винен, що я з природи лівак? (О. Гончар);

// Який є причиною чого-небудь.

[Острожин:] Я завидую? Ні, серйозно, се ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна (Леся Українка);

// у знач. ім. ви́нний, ного, ч. Те саме, що винува́тець 1.

– Треба в міліцію заявити. Вони нехай шукають винних, а ми повертаймося назад (А. Шиян);

Своїм виникненням вираз “до нових віників” завдячує давнім “методам виховання”: винних сікли різками (з наук.-попул. літ.).

2. у знач. присудка, кому і без дод. Який має борг перед кимось і зобов'язаний повернути його.

– Твій дідусь та його дідові та винен був п'ятдесят рублів (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Храпко:] А грошей багато вони були винні? (Панас Мирний);

[Рухля:] Побіжи зараз до Соломії, візьмеш у неї курку і мірку картоплі: вона мені винна (І. Карпенко-Карий).

ВИ́ННИЙ², а, е.

1. Прикм. до вино́1.

Папаяніс засвітив лампу, з підземелля повіяло вогкістю, винним духом, цвіллю (М. Чабанівський);

Збільшення акцизів на окремі види винної продукції суперечить закону про основні засади державної регуляторної політики (із журн.);

* У порівн. Наталка говорила щиро, і обличчя її було світле, як винне повітря восени (М. Хвильовий);

// Признач. для виготовлення, зберігання, продажу вина.

Купивши м'яса, о. Артемій пішов до винного погреба (І. Нечуй-Левицький);

Винний магазин;

Винний склад.

2. Те саме, що ки́сло-соло́дкий.

Для сушіння й приготування цукатів найкраще брати зрілі, тверді винні яблука зі світлою м'якоттю (з навч. літ.);

// Який має кисло-солодкі плоди.

Всі яблінки [яблуньки] солоденькі, лиш одна винна (з народної пісні).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. винний — 1. (який вчинив щось погане) винен, винуватий. 2. (який має дещо кислий смак) кислуватий, кисло-солодкий. Словник синонімів Полюги
  2. винний — ви́нний 1 прикметник який провинився; який має борг ви́нний 2 прикметник від: вино Орфографічний словник української мови
  3. винний — ВИНЕН винуватий, грішний, провинний, провинен; (у чому) що має на совісті що; ЯК ІМ. ВИНУВАТЕЦЬ; тлк. ВИННИЙ, кислосолодкий. Словник синонімів Караванського
  4. винний — [вин:ией] м. (на) -н:ому/-н':ім, мн. -н':і Орфоепічний словник української мови
  5. винний — I винен, винна, винне. 1》 Який вчинив що-небудь погане, скоїв злочин, провинився у чомусь. || Який є причиною чого-небудь. || у знач. ім. винний, -ного, ч. Той, хто скоїв злочин, провинився у чому-небудь; винуватець. 2》 Який має борг. II -а, -е. 1》 Прикм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. винний — 1. провинилий 2. це смак Словник чужослів Павло Штепа
  7. винний — Краще тисячу винних пустити, чим одного невинного засудити. Повчання суддям, щоб дуже обережно давали вирок. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. винний — I. ВИ́ННИЙ (який учинив що-небудь погане, зробив злочин, провинився в чомусь; який є причиною чого-небудь), ВИ́НЕН, ВИНУВА́ТИЙ, ПРОВИ́ННИЙ, ПОВИ́ННИЙ рідко. Гуща і Прокіп збунтували народ, вони у всьому винні (М. Словник синонімів української мови
  9. винний — Ви́нний, -на, -не (прикм. від вина́) ви́нний, -на, -не (від вино́) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. винний — ВИ́ННИЙ¹, ВИ́НЕН, ви́нна, ви́нне. 1. Який вчинив що-небудь погане, зробив злочин, провинився у чомусь. Чіпка й собі, хоч і бачив, що мати ні в чому не винна, держався руки жінки, а за нею — й тещі (Мирний, II, 1954, 284); Був час... Словник української мови в 11 томах
  11. винний — I. Ви́нний, -а, -е 1) Виновный, виноватый. За єдного винного сто невинних гине. Ном. № 7465. Я цьому не винна. Не винна доля, винна воля. Ном. 2) Долженъ, должный. Так як я вам винний. Ном. № 4053. Вона мені винна карбованця. --------------- II. Словник української мови Грінченка