випадково
ВИПАДКО́ВО.
Присл. до випадко́вий 1, 2.
Його погляд упав випадково на бліде обличчя шатенки з коротким волоссям (І. Франко);
Зійшлися випадково... І тому спершу, коли зібрались, відчувалась натягнутість (М. Хвильовий);
Ні навмисно, Грицю, ні просто так, випадково, ні словом лихим, ні добрим ніколи не згадуй про мене (Л. Костенко);
// у знач. вставн. сл., звичайно із запереч. не, розм.
– Пане Бруджинський, Ви, випадково, не українського походження? – Ні. Я справжній поляк (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)