1. Словник української мови у 20 томах

випадково

ВИПАДКО́ВО.

Присл. до випадко́вий 1, 2.

Його погляд упав випадково на бліде обличчя шатенки з коротким волоссям (І. Франко);

Зійшлися випадково... І тому спершу, коли зібрались, відчувалась натягнутість (М. Хвильовий);

Ні навмисно, Грицю, ні просто так, випадково, ні словом лихим, ні добрим ніколи не згадуй про мене (Л. Костенко);

// у знач. вставн. сл., звичайно із запереч. не, розм.

– Пане Бруджинський, Ви, випадково, не українського походження? – Ні. Я справжній поляк (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. випадково — (що виникло незалежно від подій) непередбачено, зненацька, несподівано. Словник синонімів Полюги
  2. випадково — випадко́во прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  3. випадково — пр., (зустрітися) несподівано, непередбачено, р. ненароком, припадково; ВСТ. часом, іноді, бува, випадком. Словник синонімів Караванського
  4. випадково — Присл. до випадковий 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. випадково — див. мимоволі Словник синонімів Вусика
  6. випадково — ВИПАДКО́ВО присл. (не передбачаючи, не сподіваючись; за збігом обставин), НЕНАРО́КОМ, НЕСПОДІ́ВАНО, НЕПЕРЕДБА́ЧЕНО, ЧА́СОМ, ПОМИЛКО́ВО рідше, ВИ́ПА́ДКОМ рідко, ПРИПА́ДКОМ діал., ПРИПАДКО́ВО діал. Про Ширяєва Тарас довідався випадково (О. Словник синонімів української мови
  7. випадково — ВИПАДКО́ВО. Присл. до випадко́вий 1, 2. Його погляд упав випадково на бліде обличчя шатенки з коротким волоссям (Фр., VI, 1951, 226); Учора Терень зустрів Люду. Зустрів випадково, бо в клуб дівчина чомусь тепер перестала ходити (Донч. Словник української мови в 11 томах