виплакувати
ВИПЛА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПЛАКАТИ, лачу, лачеш; наказ. сп. ви́плач; док., що.
1. Плачучи від горя, образи і т. ін., знаходити заспокоєння, полегкість.
За порогом під грушею Груня виплакувала своє горе (К. Гордієнко);
Сьогодні рівно рік. А я ніяк не виплачу свого горя (з переказу);
В потоці гарячих сліз вона виплакала своє горе, страх і образу (О. Донченко).
2. розм. Випрошувати, домагатися чого-небудь сльозами, благанням.
Із самого неба Долю виплачу сльозами І пошлю до тебе (Т. Шевченко);
Коли потім навідався до Подільських воріт пресвітер Григорій, я в нього й запитав, кажу, чи не ти виплакав для мене цю свитку? (І. Білик).
(1) Ви́плакати сльо́зи – дуже багато проплакати.
Дай виплакати .. сльози, бо мене сльози душать, давлять, хапають за груди, йдуть у горло, давлять, як гарячий камiнь (І. Нечуй-Левицький);
Як же втратив я її [милу], – Сльози виплакав свої (Леся Українка).
◇ (2) Ви́плакати (спла́кати) / випла́кувати (спла́кувати) о́чі (рідко ві́чі):
а) довго і часто плакати.
Спізниться він на гуляннячко, я й очі виплачу. “Може, – думаю, – в його [нього] друга є дівчина” (Марко Вовчок);
– Бачитимеш Григора Любистка у царській церкві, передай, що його Марусина виплакала очі, виглядаючи на шляхах... – казала дебела тітка Явтушиха (М. Лазорський);
Розійшлися їхні долі, За них [дітей] батьки в костьолі Сплакують старенькі вічі (Д. Павличко);
б) плачучи, зіпсувати собі очі, зір.
Од раннього ранку до пізньої ночі Я плачу без тебе і виплакав очі (з народної пісні);
Сплакала очі темної ночі, що світонька не бачу (П. Чубинський).
Словник української мови (СУМ-20)