виплодок
ВИ́ПЛОДОК, дка, ч., зневажл.
Нащадок, потомок.
– Ось воно що!.. Виплодка народила? Потурчилася (З. Тулуб);
Раптом посеред отих гарних, дужих людей зродилося щось потворне, якийсь недоносок, виплодок з'явився на світ (П. Загребельний);
Мусиш привести мені бодай одного ханича, – сказав він. – А ще ліпше – ввесь виплодок Ідьдеї-хана (І. Білик);
// Уживається як лайливе слово.
[Коломійчиха:] Та що ви мене вкінець грабити [грабувати] хочете? Іроди каторжні, сатанинські виплодки! (М. Старицький);
Зі школи вигнали за тупість, читати ледь тямить, але на горищі, де виплодок цей розважався вінчестером, крім запасу набоїв, було знайдено ще й цілі купи расистської літератури (О. Гончар);
– Ти – підлий син сельви, виплодок ягуара з пантерою (Ю. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)