виплодок
ВИ́ПЛОДОК, дка, ч., зневажл. Нащадок, потомок.
Ну, словом, цілий ряд поміщицьких синків, купецьких виплодків, пошкрібків фабрикантських В моїй гімназії, як то говорять, цвів (Рильський, Поеми, 1957, 247);
— Ось воно що!.. Виплодка народила? Потурчилася (Тулуб, Людолови, II, 1957, 123);
// Уживається як лайливе слово.
[Коломійчиха:] Та що ви мене вкінець грабити хочете? Іроди каторжні, сатанинські виплодки! (Стар., Вибр., 1959, 351).
Словник української мови (СУМ-11)