виправа
ВИ́ПРА́ВА, и, ж.
1. Відправлення, вирядження кого-небудь кудись.
Прийшла моя виправа До краю іншого (М. Зеров);
– Геть мені з очей, бо матимеш таку виправу, що через поріг сторчака летітимеш (М. Стельмах);
// Похід, експедиція.
Вони [повстанці] стоять за негайну виправу по козачий хліб за Тегинею (Іван Ле);
Після революції професор Самойлович .. очолив рятувальну виправу на криголамі “Красін” (Р. Іваничук).
2. заст. Те саме, що загі́н².
Виправа козацька рушила з міста за Остапом (Марко Вовчок).
3. Те саме, що по́саг.
В покоях шість сестер Ганниних, готуючи сестрі виправу, перегукувались з наймичками (І. Нечуй-Левицький);
Ось шили ми недавно виправу для однієї купецької дочки (Грицько Григоренко).
Словник української мови (СУМ-20)