виправа
ВИ́ПРА́ВА, и, ж., заст.
1. Те саме, що ви́правлення.
2. Відправлення, вирядження кого-небудь кудись.
Прийшла моя виправа До краю іншого (Зеров, Вибр., 1966, 486);
— Геть мені з очей, бо матимеш таку виправу, що через поріг сторчака летітимеш (Стельмах, Хліб.., 1959, 329);
// Похід.
Вони [повстанці] стоять за негайну виправу по козачий хліб за Тегинею (Ле, Україна, 1940, 120).
3. рідко. Те саме, що загі́н.
Виправа козацька рушила з міста за Остапом (Вовчок, І, 1955, 332).
4. Посаг.
А в покоях шість сестер Ганниних, готуючи сестрі виправу, перегукувались з наймичками (Н.-Лев., І, 1956, 138);
Ось шили ми недавно виправу для однієї купецької дочки (Григ., Вибр., 1959, 372).
Словник української мови (СУМ-11)