випроводжати
ВИПРОВОДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПРОВОДИТИ, джу, диш, док., кого, що.
1. Виряджати в дорогу; супроводжувати при виході звідкись, виявляючи пошану, дружнє ставлення, указуючи шлях і т. ін.
– Якого ж я тебе, братику, випроводжала, а тепер якого я тебе бачу (з переказу);
Діждались неділі; зійшлась родина нас випроводжати (Марко Вовчок);
Дід випроводив Свирида і Івана аж за ліс. Потім вернувся і сів вечеряти (Панас Мирний);
Дівчата випроводили Марію, побажавши їй весело зустріти свято (В. Кучер).
2. розм. Те саме, що випрова́джувати 1.
Невелика хата вже всіх не вміщає, і проворна свашка випроводжає малих (М. Олійник);
Почесних гостей проводжають, набридлих – випроводжають (з газ.);
Двері в нас од старостів не зачинялись. А то прийшли такі сватати, що ні кола ні двора, я й випроводила (Ганна Барвінок).
Словник української мови (СУМ-20)