випростувати
ВИ́ПРОСТУВАТИ див. випро́стувати.
ВИПРО́СТУВАТИ, ВИПРОСТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПРОСТАТИ, аю, аєш, ВИ́ПРОСТУВАТИ, ую, уєш, док., що.
1. Розправляти, розпрямляти що-небудь зігнуте, похилене і т. ін.
Випростовує свої м'які волохаті пелюстки тихий сон (Ю. Смолич);
Аж тісно якось зробилося.., коли він ввійшов і випростував свою велетенську фігуру (І. Франко);
Швачка встала, випростала свій вігнутий [ввігнутий] стан, підійшла до вікна (Леся Українка);
Данило, витерши очі, випростав плечі, і в його очах зажеврів усім знайомий вогник (А. Хижняк);
* Образно. Чом .. не випростаю рук своїх, не випростаю дум? (В. Стус).
2. розм. Звільняти від того, що тримає, затримує; вивільнювати.
– Згинь ти, марюко! – скрикнув він, випростуючи з трави руки (Панас Мирний);
Руки Юра випростує з-під ковдри і закладає під голову (Ю. Смолич).
◇ (1) Випро́стувати (розправля́ти) / ви́простати (розпра́вити) пле́чі – починати виявляти повною мірою свої сили, здібності; сміливо, рішуче діяти.
Гноблений, він [народ] випростував плечі і гримів повстаннями Олекси Довбуша і Лук'яна Кобилиці (М. Рильський);
Його насправжня молодість розпочалася тільки в двадцять чотири роки, коли він скинув рабство й розправив плечі... (Василь Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)