виразний
ВИРА́ЗНИЙ, а, е.
1. Який зовнішніми ознаками яскраво, чітко передає внутрішні якості, почуття, переживання (про обличчя, очі і т. ін.).
Як вона мені розказувала про свого дідуся та про свою бабусю, тую бідну вдовицю, риси її виразного вродливого обличчя займалися огнем глибокої чулої душі (Ганна Барвінок);
Брови підніс [Саїд], щоб ще щиріше подивитися на матір. Від цього більшими стали очі, виразнішими (Іван Ле);
Він любив цього старого підпільника з мужнім відкритим обличчям і виразними голубими очима (О. Бердник, Ю. Бедзик).
2. Чіткий, розбірливий, легкозрозумілий.
Він сам, без грошей і без ніякої виразної мети, пустився в таку далеку дорогу (І. Франко);
Часто такі розмови кінчались виразним рухом у бік широкого Носюриного подвір'я: – І доки цю шкуру терпіти? (О. Донченко);
Кілька хвилин мовчки дивився він на старого, потім спитав з виразною польською вимовою: – Хто ти є і як твоє ім'я? (З. Тулуб);
Вона [мова Левченка] вразила Чорнокнижного, який не цурався піднесеного чи виразного, мов різьба, слова (М. Стельмах);
Знаком оклику відділяються вигуки, які вимовляються з виразною окличною інтонацією (з навч. літ.);
// Різко окреслений.
Цокають кінські копита, дзюркотить десь поблизу струмок. Все більшими й виразнішими стають верби та осокори біля другого містка (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)