вирло
ВИ́РЛО, а, с., діал.
1. Дишель.
Шкапа ходила, помахуючи хвостом, круг “барабана”, коло вирла (С. Черкасенко);
Запрягали коняку до привода кінної молотарки, коняка ходила по колу, тягла вирло, крутила динамку, яка давала струм для картини (Ю. Яновський).
2. Важіль, підойма.
Щоб пересунути ящик із пшеницею, Іван скористався вирлом (із журн.);
* У порівн. Рукою грубо, як залізним вирлом, відгорнув захисника, аж той поточився серед хати (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)