вирлоокий
ВИРЛОО́КИЙ, а, е, розм.
1. Який має випуклі, витріщені очі.
Старий вирлоокий Вергун, пам'ятаючи наказ курінного, ні на хвилину не відпускав від себе Дикуна (С. Добровольський);
Одна вирлоока насуплена дівчинка викрикнула: – Все одно вчитися не буду! (Ю. Збанацький);
На самому краю джерела сиділа велика вирлоока жаба і вбирала в широкий рот ноженята дрібної пташки (М. Стельмах).
2. рідко. Випуклий, витріщений (про очі).
З виду він [кат] більш походив на звіряку, як на чоловіка: вирлоокі перекошені очі дивились хижо (О. Стороженко).
Словник української мови (СУМ-20)