вискалюватися
ВИСКА́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, рідко ВИСКАЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВИ́СКАЛИТИСЯ, люся, лишся, док.
1. Розсуваючи губи, відкривати, показувати зуби.
Пувичка вискалився до Альоші: – Що, здрефонив [здрейфив]? Але Матрос обернувся до Пувички, замахнувся й вдарив його (І. Микитенко);
– Не питають? – вискаливсь Тронько. – Добре. А хто тобі, діду, сталь дає, яку ти катаєш? З неба вона не падає (В. Кучер);
// Посміхатися, осміхатися.
– Ну! – вискалився Сашко усіма зубами в шанобливій посмішці (Ю. Смолич);
– Чого тут лазиш, нишпорко? – негостинно спитала Явдоха. – Ану, щезни, бо зараз помиями обіллю! І Гапка мусила щезнути: отак змаліла, зіщулилася, вискалилася, .. і .. подалася додому (Валерій Шевчук).
2. перен., розм. Бути видним, показуватися, виглядати звідки-небудь.
Над селом вискалюється з зелені червоний двір (І. Франко);
Коли б хоч трохи вискалилось [сонце] (Номис);
Бачачи, як посипався камінний град і як на нього вискалились тисячі самострілів та мушкетів, Дон Кіхот повернув Росинанта (М. Лукаш, пер. з тв. М. Сервантеса).
Словник української мови (СУМ-20)