високомовний
ВИСОКОМО́ВНИЙ, а, е.
1. Урочисто-піднесений, вишуканий.
Слова високомовні “честь”, “вітчизна” всевладно й просто входять у життя (Н. Забіла);
// ірон. Витіюватий, пишномовний.
У хаті, завсігди холодній, Високомовний та голодний На показ прейскурант висить, Щоб апетит лише дражнить (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна).
2. Який добирає вишукані слова, розмовляє вишуканою мовою.
– Що ти сказав, Телемаху, шаленцю ти високомовний! (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
Словник української мови (СУМ-20)