високомовний
ВИСОКОМО́ВНИЙ, а, е.
1. Урочисто піднесений, вишуканий.
Слова високомовні "честь", "вітчизна" всевладно й просто входять у життя (Забіла, Поезії, 1963, 35);
// ірон. Витіюватий, пишномовний.
У хаті, завсігди холодній, Високомовний, та голодний На показ прейскурант висить, Щоб апетит лише дражнить (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 181).
2. Який добирає вишукані слова, розмовляє вишуканою мовою.
— Що ти сказав, Телемаху, шаленцю ти високомовний! (Гомер, Одіссея, перекл. Бориса Тена, 1963, 45).
Словник української мови (СУМ-11)